Краще за море може бути тільки море...

Усім привіт!"

Повернулась із Маріуполя, двічі побувала біля моря – свого рідного Азовського моря. Зробила кілька фотографій, щаслива, що, на відміну від міста, море не змінилося — таке ж тепле, зелено-блакитне, як і до облоги Маріуполя.

Так само, як і раніше, коли ми з подругою займалися скандинавською ходьбою, багато чайок, качок, лебедів, зустрічаються чаплі...

()
Напередодні походу на море, ми зустрілися з однокласницями, та, що справа - Ганна Олександрівна нещодавно повернулася з мамою з Польщі, її діти та онуки залишилися там, а мамі 95 років, вона благала Аню привезти її назад до Маріуполя, хоче померти в рідному місті, щоб поховали її на цвинтарі поруч із чоловіком. Останнє прохання матері Аня виконала і насилу привезла маму до своєї оселі.

Ми сиділи за столом і згадували, як рано-вранці зустрічалися біля десятої школи, яку розбомбили, а зараз відновлюють... Як бродили зі скандинавськими палицями узбережжям, як берегами господарі вранці вигулювали собак, як ми раділи зустрічам з птахами, що гуляли узбережжям. Ми ходили до моря і взимку, і влітку, навесні та восени, фотографували перші квіти на узбережжі, спостерігали, як упорядковують пляжну зону. Там уже було розпочато будівництво аквапарку. Ми фоткали один одного, заходили по дорозі назад у кафе "Івушка", сиділи біля моря, слухали космічну музику...

Це я взимку, зими у нас частіше безсніжні, море не замерзало... Хоча були й холодні дні, але ми не пропускали зустрічей зі своєю командою, спочатку була розминка, потім зі спортивними палицями йшли гуськом до зеленого острова, по дорозі ми з Анею годували птахів на воді... На острові були спортивні снаряди для упражнень. Гарний був час - щасливий...

Ось таке наше Азовське море – живе, цілюще Скільки людей воно врятувало. Моя онука зцілилася від кашлюку біля моря. Я, коли пострибаю щораз у воді - легко піднімалася по крутому спуску, як у юності...

Це у мене в галереї випадково збереглося фото подруги Ані, вона також тут щаслива і одухотворена.

А це після зливи узбережжя було затоплено, але на настрій це не вплинуло! У природи немає поганої погоди!

А це мене Анюта сфотографувала біля спуску до моря, подивіться, яка краса! Там, за спиною, видно багатоповерхівки. Більшість із них знесено... Анин будинок (полдома) зберегли, не знесли...А ось дев'ятиповерховий будинок моєї тітки знесли, у нього вікна виходили на море...Вона зараз із сім'єю у Швейцарії...

Як видно на фотках - біля моря добре і навесні, і влітку, і восени... Це можна прочитати на обличчі... Часу пройшло небагато, але подивіться на моє обличчя зараз - постаріла на ціле життя... В очах, незважаючи на посмішку, вселенський сум...

Все це було колись, але залишилися спогади хоча б на фото.

"Ах, море-море, хвиля під хмари)" - є така пісня...
У нас море дрібне, тому хвилі схожі на череду овець, під них так весело пірнати... Цього разу мені пощастило, була спека, але раптом біля моря повіяв вітер, підняв хвилі, і я, як колись знову пірнала під хвилі...

Як у пісні: "Це було недавно - це було давно"... Мені здається, що це було в минулому житті... І так боляче від того, що звільнили нас від місця проживання, від щастя, від зустрічей з родичами і друзями... Але в молитві оптинських старців, я її завжди читаю вранці, щоб вижити, говориться:

"Дай мені перенести тяжкості наступаючого дня, пам'ятаючи, що все послано Тобою"...

Ось так ми з подружками і тут з вами разом здійснили екскурсію в моє місто до його облоги ... Погуляли біля моря, подумки відчули його свіже дихання, почули шум хвилі ... Так прикладають до вуха черепашку і слухають шум моря ... Вірю, що одного разу настане день, коли я зможу повернутися в своє місто і мене зустріне море, як онучка, коли з розбігу стрибнула на руки... Я думала, що вона мене зіб'є з ніг)) Дякую всім, хто прогулявся разом зі мною узбережжям мого Азовського моря ...

Поки що ... до нових зустрічей ... Всім здорового щастя і щасливого здоров'я!