Горіх, алича та домашнє вино (а ще кахель та глина)

Привіт, друзі! Сьогодні субота — а останнім часом субота в нас означає, що буде якась робота. Відтоді, як швагро змінив роботу, в нього дуже завантажені дні з понеділка по п’ятницю, зате в суботу він завжди вихідний. І це дає можливість щось зробити вдома.

Бо в них там іде активна підготовка до великого ремонту — невдовзі мають знімати старий дах, тож завжди щось треба посунути, прибрати, звільнити. Сьогодні ми якраз планували винести з горища ще деякі речі, які могли би заважати, коли дах почнуть демонтувати й прийдуть майстри.

Один із головних пунктів — це старий кахель, який я колись давно сам туди й склав. Був у нас тоді принцип: усе потрібне, все знадобиться, усе на горище. Тепер я розумію, що такого я б більше не робив. Цей кахель краще було би скласти на вулиці десь у куточку, щоб не заважав. Ну, але є як є — зробив тоді, тож сьогодні мав його винести.

Але перед тим, як дісталися горища, сестра попросила допомогти з іншим — треба було обрізати кілька гілок горіха. Бо сусідка знову прийшла поскаржитися, що вони нависають над їхнім подвір’ям. І взагалі, вона вважає, що батько посадив горіхи надто близько до паркану.

Є така думка: не варто заважати сусідам. І, можливо, вона права — бо за нормами, здається, треба садити дерева не ближче, ніж за два метри від межі. Але батько традиційно все садить дуже щільно. І досі так робить.

Ми вже якось обрізали ті гілки з шваґром, але сьогодні вирішили ще раз — бо горіхи розрослися, і стало дуже темно на подвір’ї, особливо біля альтанки. Тому обрізали не лише ті гілки, що лізли до сусідів, а й ті, що нависали над нашим подвір’ям. Батькові це, звісно, не надто сподобалось. Тож отримали на горіхи — в усіх сенсах.

Це взагалі вічна проблема: він садить надто густо, а дерева вже глушать одне одного. Але він на це не дуже зважає. Ну, гаразд. Сьогодні не про це.

Крім винесеного кахлю й обрізки гілок, ще закидали рештки глини, яку колись викопали, коли прокладали трубу до септика й робили дренажну канаву для фільтраційного поля, де щебінь. Тож довелося й глину повозити, й трохи позасипати.

А ще — це приємніший момент — ми поласували смачною червоною аличею, яка росте неподалік. Вона не жовта, як у нас, а саме червона. І дозріває значно раніше: коли наша ще тільки ледь-ледь починає жовтіти, ця вже велика, соковита, надзвичайно солодка. Завтра піду ще трохи нарву — щоб діти вдома могли поласувати. Бо ця алича дуже швидко перезріває, кілька днів — і буде вже м’яка та занадто солодка. А зараз — якраз, як то кажуть, “у самому соку”.

Словом, роботи сьогодні було багато, все зробилось. А ввечері захотілося трохи розслабити свою розхитану нервову систему після дрібного побутового конфлікту. І якраз швагровий кум передав нам домашнє вино з Закарпаття — цього разу біле. Ми його скуштували.

Що сказати про смак? Зазвичай я не надто полюбляю біле вино, бо воно переважно трапляється мені сухе, тобто надто кисле на мій смак. Але це було дуже солодке або занадто пряне. Мабуть, найпідступніше в ньому те, що воно дуже легко п’ється — зовсім непомітно. Добре, що ми пили не вдвох, а ще й дружини трохи допомагали — інакше можна було б легко “перебрати”.

Зараз — пора спати. Бо вже дуже пізно. Як завжди, затягнув із дописом аж до ночі. Бо вдень не встигаю, а ввечері хочеться ще зібрати всі події дня — тому й пишу саме в другій половині. Бо цей щоденник — він у першу чергу для мене. Не завжди я записую все по порядку чи повністю, але хочеться зафіксувати найголовніше, що запам’яталося.

От і все на сьогодні. Досить писанини.))
На добраніч! Мирної всім ночі!