The Diary Game: Повернення до роботи, думки про реальність. 25 червня

Повертаюся на роботу. Моя вимушена відпустка закінчилася так само спонтанно, як і почалася. Учора вранці було оголошено перемир’я між Ізраїлем та Іраном, але з обох сторін ще було здійснено кілька болючих залпів.

Ходить така думка, що цілі Ізраїлю не зовсім досягнуті. Збагачений уран нібито вивезено і ця війна дала лише паузу ядерній програмі Ірану. Не знаю, що сказати. Є відчуття, що це все великий фарс, спосіб зміцнити передвиборчу програму прем’єр-міністра. З іншого боку, я дивлюся на попередні війни або військові операції, і все якось дуже схоже одне на одне. Завжди цілі були трохи не досягнуті. Трішечки не до кінця. Десь щось залишається. Те саме, що й з сектором Газа. Когось там "прибрали", послабили, але радикальне угруповання не повалено, воно існує, і через рік, два або п’ять років усе продовжується. Так і зараз. Алі Хаменеї як і раніше живий, він усе ще верховний лідер Ірану, і він продовжить робити те що робив раніше. На роботі я поспілкувався з колегами щодо ступеня завершеності військової операції в Ірані. Як не дивно наші думки співпали щодо того, що нічого не завершено і цілі не досягнуті. Ламати — не будувати, але все ж таки за кілька років небезпека в тій же мірі може з’явитися знову.

У новинах я читав одну статтю, що уряд у цій військовій операції передбачав 4–8 тисяч втрат серед цивільного населення. Я чесно кажучи офігів від цих цифр. Це ж якими треба відбитоголовими, щоб спланувати такі величезні людські втрати. Якщо на даний момент загинули 28 людей, серед яких діти, підлітки, літні люди, то що можна буде сказати, якщо втрати досягнуть очікуваних цифр? Тобто прем’єр-міністр просто розведе руками перед людьми і скаже: "це нормально, не засмучуйтеся!"... І не дарма багато місцевих ізраїльтян кажуть, що нинішній уряд — один із найпровальніших.

Сьогодні я вийшов на роботу. Дивне відчуття. Їхав по трасі — знову повернулися затори. Якась метушня і хаос, нібито нічого й не було. Всі поспішають на роботу, відвозять дітей до шкіл і дитсадків. Хоча ще вчора були прильоти балістики, ще тільки вчора загинули двоє підлітків і мати одного з них. Клята реальність зі своїм скаженим ритмом.

Робочий день минув у стилі "Останній день на Землі" — поспіх, ніби завтрашній день не настане. Хоча за графіком завтрашній день ще жорсткіший. Але я розумію, що це ціна за простій кліники без роботи. У мене були клієнти, яким я пообіцяв видати роботу за два дні, а пройшло 12. Тому всім усе потрібно терміново. У ці моменти приходить усвідомлення, що за роботою я зовсім не скучив.

У вас багато питань щодо цього транспортного засобу, але я теж хотів би знати що це... 😊

Коли вчора почав проглядатися кінець стрілянини, ми з дружиною вирішили з’їздити до Хайфи провітрити голови. Насамперед забрали посилку з точки видачі. Трохи пройшлися вулицями. Потім відвідали те місце, куди кілька днів тому був приліт балістики.

Це один із центральних районів Хайфи, точкою удару став затишний провулок з безліччю кафе на вулиці та дрібними крамничками вперемішку з житловими будинками. Поруч парк, у парку фонтан з кам’яним оформленням. Як би це дивно не звучало, але ракета впала прямо у фонтан. Будинок знаходиться за 10 метрів від нього. Повибивало все, що тільки можна, але стіни залишилися цілими. Пригнічуюче видовище, але на момент нашого приходу це місце вже було огороджене високим парканом із залізних листів, паркан залишиться, поки там не наведуть лад, підійти ближче ми не змогли. Усередині загорожі перебував муніципальний охоронець, скоріше за все він слідкував, щоб не було мародерства квартир і розбитих кафе на першому поверсі.

Ось у такий дивовижний час ми зараз живемо. Будуємо своє майбутнє, будуємо ілюзії, віримо що все добре. Але все це дуже крихке і легко перетворюється в одну мить на спогад із минулого. Сподіваюся на втілення гарних ілюзій у реальність.