Дві поїздки, дві різні України

Дві поїздки, дві різні України

Одного дня я мав можливість з'їздити на день в інше місто. Заїжджаю в село під Києвом, забираю військового, який їде на ВЛК.

Слухаємо подкасти, трохи спілкуємось. На першій зупинці на заправці він купує собі й мені каву. Потім ще раз купує каву. Виходжу з заправки - а він пішов трохи подалі. Думаю, може, щось не так? Підходжу, питаю, чому він не залишився на місці для куріння, а пішов кудись далеко.

• А, вибач, флешка глючить.

Курив цигарки одна за одною. Якщо до війни, була пачка в день, після мобілізації - дві. А після поранення, ще раз вдвічі зросло споживання - 4 пачки в день.

• Візьми чекушку коньяку - протягає мені гривневу купюру.

Хтось напевне подумає "а, військовий бухає і ти цьому тільки сприяєш", але він їхав у лікарню, де мав з'явитись лиш на наступний день. Тому я взяв пляшку, і дозволив йому пити прямо в машині, за затонованим склом. Багато хто з читачів не уявляє інтенсивність обстрілів на тому напрямку та складність поранення. Також я вже тоді знав, що відвезу його саме за адресою. Якщо можна хоч так посприяти відпочинку - чому б і ні? Хоч сам я не вживаю алкоголь багато років і нікому не раджу.

На подальших зупинках він постійно брав каву, собі і мені. Він мав зупинитись у родичів, але вже ближче до під'їзду, каже:

• Вези мене в будь-який готель.

І я розумію, що родичі від нього відморозились, сказали "Нам тут такого не треба. Ти що хочеш біду на нас накликати?". Не знаю що це було, чи ненависть й зневага до всіх хто в формі чи щось інше. У тому місті "рєшал і ухилянтів" все трохи інакше.

Назад я їду вночі, і ще вагаюсь чи підбирати пасажира по дорозі, бо профіль без фото й історії, неграмотно пише. Але все-таки вирішую взяти - адже в такий час він навряд чи добереться інакше.

• Що відпочивати сюди їздив? - питаю іронічно, бо вже здогадки з'явились чому він саме тут очікував.

• Ну як би вам сказати? Як ви ставитесь до тих, хто хоче втекти закордон?

І розповідає свою історію, що мав перейти кордон, але дрон засік - його повернули і він має тепер сплатити чималий штраф. 10 000 доларів це коштує "під ключ", тобто в нього не вийшло цього разу - мають повернути кошти. Люди, що йшли перед ним - подолали кордон успішно.

• Але ж у тебе вказано в профілі, що тобі 20 років. Думаєш війна буде тривати ще більше 5 років? Це ж не так швидко такі гроші за кордоном можна заробити, - питаю, бо хлопець не схожий ані на бізнесмена ані на мажора.

• Ну там яка ситуація. Я в ДТП потрапив, 2 машини розбив. Там одна з машин мєнта, і вони сильно взялись за цю справу. Якщо виплачувати - то точно буде дорожче.

• Але якщо буду за кордоном - то можна й не виплачувати ні це ні штраф. - оптимістично підсумовує він.

Далі ми не спілкуємось, висаджую його на нічній заправці, бо не маю бажання відхилятись від маршруту заради нього. Ей, стоп, стоп - ти на 100 гривень менше заплатив. Доплачує. Ну дрібниця, але все-одно: такий контраст! Військовий, який постійно купував мені каву, я навіть просив вже не брати, бо хоч і п'ю багато кави, та не настільки. І мерзенний ухилянт, якому не шкода для організаторів схеми втечі заплатити десятку зелені, але який хотів надурити на 100 гривень.

Ці дві поїздки, дві персони, добре ілюструють дві України. Одна воює і віддає останнє, а друга думає лише про себе. Найбільша проблема в тому, що першої України набагато менше.

Чи як ви думаєте?

До речі, я колись видав збірку блаблакар історій англійською. Вона до сих пір висить на Амазоні