Втеча з Шоушенка

Зранку традиційно трохи пороацювала над черговим шедевром і поїхали з собаксами в поле. А, ну і зранку ж остаточно познайомила Кокоса з Жюлі. Жюлі поставилася до малого на диво поблажливо і я без жодних сумнівів відкрила їм сад, щоб він трохи побігав, а ми з собаками поїхали.

На заправці взяли каву і тільки потопали своїм маршрутом, як телефонує сусідка (яка мені власно Кокоса і підігнала). А у тебе, каже, собака збежав!

От це номер! Як?!!! У мене весь паркан на фундаменті. Підритися - unreal! Але факт залишається фактом….

Ну, приїхали додому, я вигрузила собакс і поїхала за цим красапетом.

Привезла, почала прораховувати варіанти, як він міг свинтити… У мене виходило, що спочатку через внутрішній паркан, а потім вже під воротами. Внутрішній паркан півтора метра заввишки. Але насправді все буває… Собакси, вони ж хитрючі … Ну ок. Примотала зверху над парканом ще сітку і тут дивлюся… і очі у мене стають квадратними… Цей красапет вже наполовину виліз… практично скрізь паркан! Коперфільд єтіть!

Ось тут можна побачити. Колись на цю сітку чимось натиснули і вона трохи розійшлася. Саме трохи! Насправді там лише кішка полізе! Ну і Кокос, як зʼясувалося... Білу сітку це я вже зараз прикрутила.

Ну а потім ми сіли з Кокосом і я довго пояснювала, що я розуміє, що він хоче повернутися, але там він нікому не потрібен. І треба трохи перетерпіти. І ми або знайдемо йому люблячу родину, або я буду любити його. І бігти нікуди не треба, бо насправді просто нема куди. А Жюлі теж слухала і погоджувалась. Бо вона сама все життя провела на цепку, але за девʼять місяців стала повністю домашньою і їй є з чим порівнювати.