![blog](https://cdn.steemitimages.com/DQmT35QNb3vAQBgaMY29qk9wosY32zcMWpJFbmHpmksC9bc/1752524460186.png)

Я вирішив припинити писати в рубриці "The Diary Game", оскільки характер таких дописів надто узагальнюючий і охоплює багато зайвої інформації, яка часто не несе цінності. А коли людина занурена в рутину, то подібні дописи взагалі стають нецікавими і марними. У мене є схильність до самоаналізу, і таку тенденцію я помічаю у своїх дописах. Краще я розповім про деякі моменти, що виходять за межі щоденної метушні. Отже, сьогоднішній день приніс мені три міні-історії, і кожна трохи дивна по-своєму. ### 1. Спілкування з глухим Заходить до мене клієнт. Майже глухий. Ледь мене чує. Під час розмови я поступово переходжу на крик, але йому все одно складно розібрати мої слова. Поспілкувалися, блін... Мені набридло пояснювати про дрібниці, сиджу працюю. За деякий час заходить у кабінет його дружина. Починає якусь розмову зі мною на тему наступного візиту. Говорить трохи голосніше за звичайне, але в межах норми. І тут її чоловік повертається до неї, прикладає палець до своїх губ і каже їй: "Тшшш..." ### 2. Телефонна розмова Дзвінок до нашої кліники. Чоловік з’ясовує щось у секретаря щодо консультації в лікаря щодо підтяжки повік. Я так зрозумів, що йдеться про його дружину. Розмова йде івритом. Оскільки в той момент у залі очікування не було клієнтів, розмова велась через гучний зв'язок. Наприкінці діалогу була озвучена ціна за приватний прийом. Попрощалися. В останню секунду чую фразу російською мовою, вже вочевидь дружині: "Ух ти йопт, ціни у них… А ти сьогодні хотіла креветки!" ### 3. Дивний діалог Робочий день завершено. Ура! Неквапливо виходжу на парковку і перед тим, як виїхати, вирішив протерти лобове скло машини, бо воно зловило кілька порцій пташиної діареї, ну або як це назвати по-м’якше не знаю, але вікно було брудне. І тут бачу — на парковці крутиться якийсь чоловік, років 55, на вигляд дуже неохайний, не бездомний, але виглядав не дуже. Бачу, що прямує до мене. Питає: — Вибачте, будь ласка, ви російською розмовляєте? — Так. — кажу. — Ви тут, мабуть, працюєте? — Поглянув у бік будівлі з десятками офісів. — Так, я тут працюю. — Ви, мабуть, знаєте мого брата? — Можливо. А як він виглядає або як його звати? — Але ви ж у Хайфі живете? — Ні, я тут лише працюю. — А, мабуть, у Крайот? — Припустимо. Я можу чимось допомогти? — Добре, нічого. Все гаразд. Після цих слів чоловік покульгав до інших машин, припаркованих навпроти з водіями всередині, можливо щоб запитати ті самі питання. Дякую за увагу! * Ілюстрація: AI, Microsoft Designer.